Ясноока дівчинка, Солюня, Люня, Люнечка, весела і жвіава, непокірна і спритна, з серцем переповненим любов'ю, радісно пізнавала світ. Вона бігала селом, як усі діти, вона зачудовано вірила легендам і старанно поралась у квітнику. Та щоб не робила, все співала, і не було кінця - краю тим пісням. Стрімкі весняні пахощі чи золотий осінній щем лише задавали тон її співам. А ще в тій дитині змалечку були неабияка рішучість та нестримне бажання знань, глибоких, досконалих.
Здається, ніхто так не радів доньчиним співам, як її коханий тато, Амвросій Крушельницький. Це він плекатиме ту співочу душу; це він повезе Солюню в Тернопіль, де вона почне співати у хорі та по - справжньому вчитися гри на фортепіано у професора Владислава Вшнелячинського; це він свято віритиме у свою донечку та її оксамитовий голос, а вона, в свою чергу, завжди буде старатися виправдати ту велику віру, і заради свого батька, своєї родини, свого народу, намагатиметься стати більшою, вартіснішою, досконалішою.
Про неперевершений успіх життя, самотність та кохання, життєвий та творчий шлях Соломії Крушельницької ви можете дізнатися, завітвши до нашої бібліотеки, де на вас чекають матеріали та світлини, зібрані в папку, прсвячені 140 - й річниці від дня народження співачки.
