Літа на осінь повернули...

Зав. бібліотекою в гостях у літніх людей

      Не сумуйте старенькі. не плачте, за всім тим, що пішло в майбуття.
     Сині весни пройшли, промайнули, наче коні промчали літа.
     Не помітили їх, не збагнули, як настала пора золота.

        Людська осінь, як і природа, буває різною. В одних вона палахкотить розмаїттям барв, у інших - тихим бабиним літом, у третіх - суцільним присмерком,  то й нудьгою, яка пливе у прірву безнадії.
   Але перш, ніж настане осінь, перш ніж посивіє коса і зовсім іншими стануть очі, бо колір із них кудись утік, у кожного ще буває весна і літо життя.
    Весна і літо... як швидко вони спливають. І ось тихою ходою підступає осіння пора: рано чи пізно, але дівчина стає молодицею, дружиною, потім ненькою, далі свекрухою чи тещею і, врешті - решт, бабусею, а парубок перетворюється на чоловіка, батька, тестя, свекра і, нарешті, стає дідусем.

Завклубом Юлія Іщук відвідує людей похилого віку

   Справді, інколи ми забуваємо про них у щасливі і радісні хвилини. Але коли у нас горе, біда, то чомусь ми, таки, завжди повертаємося до батьківського дому, до маминої безмежної доброти. Поки живі мати і батько, бабуся і дідусь, то ніяке зло не страшне для дітей та онуків, бо день і ніч вони складають Богові молитви за своїх дорогих кровиночок

Нехай не ранять Вас літа, а старість буде золота.

   Нас завжди зігрівають отча хата і теплота рідних, поки вони чекають нас. Але проходять роки, і непомітно підкрадається старість.
             Схилилась яблуня до тину,
             Сповна віддавши урожай.
            Не ображай стару людину,
           Чи чуєш ти, не ображай.
   В цей осінній день хочеться сказати  такі слова:"Поважайте дорогих, рідних вам людей, будьте чуйними у ставленні до людей похилого віку, адже вони такі ранимі, як діти"