Вишенька в переклику століть

Вишенька…  Просте слово асоціюється з українським деревом вишня, ніби запрошує пригоститися ягодами. За цим словом стоїть сучасне село, коріння якого веде в глибоку давнину. Перші відомості сягають у 16 століття, назва села на той час була Вільшанка.  Місцевість, де виникло село, було

заросле вербами, вільхами, осокорами та вишнями.

Краєзнавець Микола Дорош дає дві версії походження села.  Назва походить від місця на високому пагорбу, від слова «вишній», тобто «верхній».  Дійсно, тут проходить вододіл, тут пролягав також старий Галіїв, а також Чорний шлях.

   Однак, більше ймовірною є інша версія. Походження назви  може бути від ймення старослов’янського язичницького бога – Вишень.

Найдавнішим поселенням зазвичай давали назви від імен богів, яким поклонялись.  «Вишень» є одним із значних язичницьких сонцепоклонницьких божеств.

З 17 століття село почало називатися Вишенькою. По вишеньківській землі проходили полки Богдана Хмельницького. Також про історію періоду національно – визвольної війни розповідають козацькі могили, які збереглися до нашого часу та безодня криниця, яка була викопана у 1648 році  козаками і вишківчанами. Саме тут проходили бої  Максима Кривоноса з сином Кривоносенка з польським військом Яреми Вишневецького.

    З 17 століття землі с. Вишеньки належали шляхтичу Пеньківському, який побудував гарний маєток з підвалом та підземними ходами, будинок для прислуги, теплицю для квітів. Маєток був оточений фруктовим садом, ялинками та берестами.  І сьогодні ростуть  берести над дорогою, залишилася ще одна груша з саду та криниця з прозорою водою.  З тих часів до нас дійшли дубові палії на місці млина. Які розповідають про будівництво дерев’яного водяного млина і дамби. Історичні джерела засвідчують, що на ті роки, а точніше 1749р, припадає будівля першої церкви. Церква була трьох купольна, з окремою дзвіницею. У 1877 році була перебудована в хрестовину з однією банею, а в 1890 році згоріла. На її місці у 1896 році був відкритий новий храм на честь Покрови Божої Матері, збудований на кошти прихожан та при допомозі державної скарбниці. Державної землі було в приході – 1 десятина 1755 сажнів – присадибної, 91 десятина 1009 сажнів – ріллі і 9 десятин 970 сажнів – сінокосу.

             При церкві існувала церковно–прихоцька школа, в якій учителював священик Ієрофей Левицький, навчаючи 14 хлопчиків. 1876 році. В 1876 році було відкрите однокласне народне училище Міністерства народної освіти – 24 учні.

    На превеликий жаль у 1928 році літургія була заборонена, зруйнований храм. Цього ж року у колишньому будинку священика була відкрита семирічна школа.

Вишеньківські землі були відомі своїм великим та родючим шаром чорнозему. Головним заняттям, дізнаємося з стародруків, було хліборобство з городництвом, а подекуди й бджільництво.

Радянські часи

   Радянська влада у селі була встановлена 19 лютого 1920 року. Землі були розділені між ЧК.

            Статистичні ленами сім’ї по 1 десятині на душу, і ще по 0,79 га на город тим, хто мав сім’ю і хату. Першим головою сіль ревкому був Степан Гнатович Тимощук, секретарем – Василь Миколайович Міщук

 дані тих років:  в сіль ревкомі нараховувалося 109 чоловік. Вишеньчани здали Червоній Армії 2718 пудів хліба, 209 пудів вівса, 18 голів рогатої худоби, на кожний двір було наділено 0,7 га присадибної ділянки, 1 десятина орної землі на кожного члена сім’ї.

    1923 року, 23 лютого було створено колективне господарство «Зоря», керівник Давид Тимощук, секретар Дмитро Загинай.

   1924 року утворилася партійна організація.

   1927 року частина вишеньківчан об’єднались в товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ), під назвою «Жовтень», організатор Кузьма Дмитрович Ткачук.

   1927 року два колективні господарства «Зоря» та «Жовтень» об’єднались в артіль «Комінтерн» - головою якого був обраний Василь Миколайович Міщук.

   У 1930 році село було повністю колективізовано.

  Історик, краєзнавець, уродженець села Михайло Порфирович Криворучкозібрав списки розкуркулених, та в своїй книзі «Вишенька. Історія села», подає спогади  вишеньківчан як ставилися до колективного господарства жителі села:

«Балахмея Левка розкуркулили за те, що мав велику пасіку. Забрали у колгосп 80 вуликів. Пасічником поставили Криворучка Юхима.

  А сам Балахмей у колгосп не пішов. Він був добрим музикантом, учив охочих музики. Разом з молодим музикантами ходив по селах, грали похоронах, весіллях.  Так і з цього жив. Коли помирав, перед смертю сказав: «Біля колгоспу мене не несіть на цвинтар. Обійдіть його десятою дорогою, несіть через поле, аби моя душа була спокійна».

  Його заповіт виконали.

1932 -1933 рік. Страшні роки голодомору забрали близько 120 вишеньківчан. Збереглися спогади односельчанки Пипачук Тетяни Микитівни:

«В голодовку мені було 9 років. Згадую голод як страшний сон. В нашій сім’і з голоду померла сестра Ганка, з 16 року, її було 17 років. Їсти не було шо. Ходили в Листопадівку, шукали в кагатах гнилу бараболю, терли в макітрі її і пекла мама такі коржі.  Спасло нас від голоду те, шо в нас була корова. Три рази злодії з Листопадівки приходили, хотіли її вкрасти. Підкопали в хліві стіну, підмурків тоді не було, але собака в нас був дуже скажений, почав дуже гавкати, мама нас всіх побудили, вивели на двір серед ночі і кажуть  шоб ми голосно плакали. А ми малі всі, одне по одному роками, стали кричати і вони втікли. На другу ніч мама забрали корову до хати. Так і жили  з своєю годувальницею разом. Доїли молоко, ставили пражити. Різали туди лободу і варили таку кашу. Животи були повні, а їсти хотілося знов».

   За дослідженнями Михайла Криворучка відомо, що у селі, в 1932 році, проживало у 2-3 рази людей більше ніж сьогодні.

  Відживати село почало наприкінці 1930 – х років. У 1933 році відбувся перший випуск семирічної школи, організовано Лікнеп, хату – читальню, розпочалося будівництво військового аеродрому з бетоновим майданчиком.

  Мирне життя вишеньківчан, як і всього українського народу, було перервано Великою Вітчизняною війною. Німецько – фашистські загарбники увійшли в село 14 липня 1941 року. Окупація села тривала 952 днів і ночей. У боротьбі з гітлерівцями велику роль відіграли підпільники.

На початку 1942 року в селі діяла підпільна група, яка складалася з Павла Чередниченка, Іванова, Лонського, Короля, Дубовика, Ткачука А.С., А.Ткачука та Степана Жигалівського.

            Ім’я комсомольця – підпільника Володимира Петровича правлінського відоме усьому селі. Хата його була своєрідним штабом, де по ночах збиралися партизани. Підпільники мали зв'язок з партизанським загоном ім.. Захарова, що діяв на території Хмільницького, Калинівського та Уланівського районах. Підпільники надавали допомогу партизанам продуктами, зброєю, розповсюджували листівки.

            23 лютого 1944 року розпочалося визволення села 714 стрілецьким полком. В історію села вписане ім’я бійця цього полку, Олексія Володимировича Поліна.

  26 лютого весь взвод пішов в нічну розвідку в напрямку с. Вишеньки. Під селом був ворожий дзот, на який натрапили розвідники.

            Ворог відкрив страшенний кулеметний вогонь. Наші бійці не могли підняти голови. Побачивши безвихідне становище бійців взводу і його командира, солдат поповз вперед, доповз до дзоту і кинув в амбразуру гранату. Дзот замовк. Але як тільки бійці піднялися, дзот заговорив і бійці змушені були залягти знову. Тоді, не роздумуючи, Полін кинувся на амбразуру і закрив її своїм тілом. Ворожий кулемет захлинувся. Товариші кинулись до нього, підняли тіло героя і поклялись відомстити за смерть свого побратима.

  В цьому бою було знищено 31 гітлерівець і 3-х захоплено в полон.

  Олексію Володимировичу Поліну посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

  8 –го березня 1944 року  село було визволено.

Вдячні вишеньківчани в центрі селапоставили бронзове погруддя Герою радянського Союзу Олексію Поліну у 1974році.  На місці загибелі героя поставлено меморіальну плиту.

  В період окупації  в Німеччину насильно вивезено 179 хлопців та дівчат. На фронтах Великої вітчизняної війни загинуло 95 вишенківчан. Розстріляні, спалені в січні – березні 1944 року – 27 чоловік. Односельчани, які повернулися з фронтів Другої світової – 113. Збитків заподіяних німецькими загарбниками громадському господарству встановлено на 82 млн. крб..

Післявоєнна  відбудова.

  Розпочалась відродження села. Не дивлячись на холод, голод селяни врожай 1944 року зібраливчасно.  З вересня діти пішли до школи, але книг не було, писали на папері з мішків.

 Було відбудовано АТС, відкрито клуб.  На жіночі плечі лягла вся чоловіча робота. На тракторах працювали Коваленко Ганна, Черніюк Олена, Сорокаліта Ганна.

  1946 рік, перші післявоєнні роки, в селі відбулися вибори до Верховної Ради СРСР.

   1949 рік колгосп села Вишенька об’єднався з колгоспом села Ч.Степ, а в 1958 році до їх складу увійшов колгосп «Пролетар» с. М.Остріхок.

   1949 рікще ознаменований однією із гарних подій – перший післявоєнний випуск  21 учня.

Наприкінці  50 –х років село стало економічно – стабільним господарством. Відомі вишеньчани в галузі сільськогосподарського виробництва. За високі показники у тваринницькій галузі у 1958 році Софія Пукасюк була нагороджена орденом Леніна, Софія Янюк – орденом Трудового Червоного Прапора, Ганна Штоюнда та Василь Мельничук нагороджені медаллю «За трудову доблесть», Лідія Гончарук – орденом «Знак Пошани».

  У 1966 році нагорода за «Трудову відзнаку» була врученаКаролю Васильовичу Міщуку, Петру Степановичу Тимощуку, Петру  Івановичу Тригубі.

  8 травня 1965 року було відкрито пам’ятний знак воїнам – односельцям, загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни.

   У 196о -1970 – х роках будуються ферми, кормові під навіси, зерносховища, нова комора, молоко блок, будинок штучного осіменіння.

  1980 рік – об лаштоване водоймище Вінницькою меліоративною організацією.

   1983 рік – завершено будівництво двохповерхового дитячого садочка.

   1988 – 1989 рік за кошти колгоспу була побудована нова двохповерхова школа, де навчалося 435 учнів.

Вишенька в роки незалежності

  У грудні 1991 року 90 відсотків населення проголосувало за самостійну і незалежну Україну.

  2004 рік пройшло розпаювання земель, вишень чани стали хазяїнами своєї землі. Почали орати і сіяти свою землю.

   2008 рік – відкриття  газопроводу.

  2008   році  на території села відкрило свою діяльність фермерське господарство «Вишенька і родина», яке орендувавши 50 гектарів землі, на якій посадили горіховий сад.

2011 рік – сільська бібліотека виграла грант «Бібліоміст» в посольства США на комп’ютеризацію та підключення до мережі Інтернет зі всіма його послугами.

  Вишенька…  Вже своєю назвою село запрошує відвідати Вас цей подільський куточок, де живуть трударі, орачі, які з прадідів мають свої традиції та історію.

Використана література:

          Криворучко М.    Вишенька. Історія / Михайло Криворучко, Валентина Криворучко .- Вінниця: О.Власюк, 2011 .- 218 с.

            Дорош М.    Витоки. Призабуті сторінки історії. Хмільницький район. Дослідження , оповіді, версії. – Вінниця,2011 .- 324с.

            Дорош М.    Запланований мор: Публіцистика. Документи. – Вінниця: О.Власюк, 2008. – 316с.

            Дорош М.    Топонімічний довідник Хмільниччини .- Могилів – Подільський, 2001.-50с.