Заплачте разом, а не наодинці.
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
У суботу, 24 листопада, в Україні День Великої Скорботи - День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій. Саме на передзим'я 1932 року стратегами Кремля було визначено найбільш масований за масштабами і найкривавіший за наслідками, великий сталінський удар по українському селянству. Менше року лютувало по Україні винищувальне голодоморне цунамі. У поспіхом виритих братських могилах опинилися мільйони українських хліборобів і хліборобських дітей. Нищення голодом годувальника держави - що може бути аморальнішим і цинічнішим. Але такою була заздалегідь визначена державна політика: нищився український дух, нищилася воля до самостійності, нищився хліборобський рід - голодом нищили всю Україну. Було заборонено навіть пам'ять про всеукраїнську трагедію. Але світ знав, український люд пам'ятав, лиш поминав убієних голодом мовчки.
В сільській бібліотеці відкрито виставку присвячену жертвам голодомору "Утой рік заніміли зозулі", де користувачі мали змогу ознайомитися з літературою тих страшних років та прочитати спогади очевидців штучного голоду Метою виставки було донести до користувача правду про цю страшну трагедію, щоб слова глибокої
скорботи не лише дійшли до свідомості кожного, а й увійшли у його серце.
Жителі села Вишенька вшанували пам'ять убієнних голодом.На сільському кладовищі, біля пам'ятника жертвам голодомору, Отець Ігор, настоятель Вишеньківського храму провів богослужіння. Учасники мітингу - реквієм поклали до підніжжя кошики та квіти.
Немає коментарів:
Дописати коментар