Лютневий сніг весною пахне.

Група природолюбів під час віртуальної подорожі

Як би зима не злилася, які б випробування нам не давала. а вже її час ось - ось мине. За кілька днів настане перший весняний день.  Як же поводитиме себе зимова пора в останні дні свого господарювання на землі?
Це питання зацікавило учасників групи природолюбів Вишеньківської сільської бібліотеки. Сьогодні зібралися вони в Інтернет - ценрі на віртуальну подорож по чудовій країні природи.

 

 

 

 

"О мово рідна, що без тебе я!"

"Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування"
                                                                                                                  Панас Мирний
Рідна мово моя українська,
В світі гордо, натхненно звучи!
Волелюбна моя, материнська,
Мово рідна моя, немовчи!
Хай же світлою буде дорога
Серед різних нелегких доріг...
Ми звертаємось нині до Бога,
Щоб тобі, мово, він допоміг.
Матір Божа, свята і єдина,
Дай нам щастя, любові й тепла!
Щоб квітуча моя Україна
Рідну мову, як стяг підняла.

  Рідне слово... Скільки в тобі чарівних звуків, животворного трепету і вогню! Скільки в тобі доброти і лагідності, мудрості земної, закладеної ще славними вільнолюбними предками.
що може бути дорожчим для людини, як рідне слово?
    Мова - це той інструмент, який єднає націю і народ в єдине ціле.  Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.

Учасники свята

  В приміщенні школи сільська бібліотека провела дитячий ранок "О мовою, що без тебе я", до Міжнародного дня української мови.

Ти вічний біль Афганістан...

Минають дні, ідуть роки,

Життя листки перегортає.
А біль Афгану - на віки
В душі чомусь не замовкає.
   15 лютого виповнюється 24 - та річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сивіли від горя батьки, хоронячи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.
  Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 - стали інвалідами, ще 72 - залишились в полоні або пропали безвісти.
  з Хмільницького району в Афганістані воювали 207 чоловік. із них 9 - загинуло.

Ми повинні пам'ятати тих, хто  пережив ту нікому непотрібну війну, тих хто не до жив, не до співав, не до кохав.
Поставте скибку хліба на стакан,
І голову схиліть в скорботі вічній,
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі ранив і сквлічив.

В приміщенні  бібліотеки пройшла година пам'яті присвячена 24 - й річниці виведення військ з Афганістану.

З ДНЕМ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА!!!

 

 

 

 

З ДНЕМ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА!

 

 

Вітаю всіх-всіх дівчаток, дівчат, жінок і жіночок З Днем Святого Валентина,
Бажаю кохання, щасливих ночей,
Блакитних чи карих, чи чорних очей,
Щастя великого, щастя земного,
Бажаю зустріти Тобі лиш одного,
Бажаю кохати людину таку,
Щоб радість і тугу ділила твою,
Щоб щастям повніли бокали вина,
Щоб в вас появилась стежина одна,
Щоб вела вас світом в далекі дороги,
Щоб серце не рвалось від болю й тривоги,
Щоб мрії збувались і очі всміхались,
І миті щасливі на все залишались...

Пам'яті Михайла Вербицького

 

7 грудня в Україні та Польщі вшанували пам’ять видатного українського композитора, співавтора гімну України, священика УГКЦ Михайла Вербицького. 140 років тому він помер у селі Млини Підкарпатського воєводства Польщі. Пам’ятник композитору стоїть донині неподалік млинівської Покровської церкви. Урочисті заходи зі вшанування Михайла Вербицького у Млинах організували Об’єднання українців у Польщі, Греко-католицька церква та Львівська облдержадміністрація. А в Україні – у Львівській обласній філармонії 11 грудня звучав концерт, присвячений пам’яті автора Державного Гімну України, отця Михайла Вербицького.

Літературна поличка пам'яті М.Вербицького

    Скромний священик з маленького підкарпатського села, що став одним з основоположників української композиторської школи. Михайло Вербицький – композитор, що оживив музикою Національний гімн України, поєднавши європейські мотиви із національними.
Творча дорога композитора
    Михайлу Вербицькому пощастило народитись неподалік Перемишля, який на початку 19 століття був центром українського духовного життя. Отримавши початкові знання та основи музичної грамоти, Михайло, як часто тоді робила інтелігенція, вступає до Духовної семінарії УГКЦ. Його навчання припало на роки, коли на Галичині набирала обертів діяльність патріотичних організацій. Ідея національного відродження на все життя заволоділа майбутнім співавтором українського гімну. Паралельно у семінарії Вербицький розвиває свій музичний талант. Найбільше віддається хоровому мистецтву та грі на гітарі. Серед перших його композицій були саме церковні твори.
    Музика молодого композитора швидко почала розходитись по церквах та концертних залах у спраглій на власну музику Галичині. Однак про Вербицького як професіонала заговорили, коли він почав писати музичні твори до українських театральних вистав, а пізніше для театру «Руська бесіда».
  Одним з найвидатніших творів Вербицького стає масштабна епічна інтерпретація «Заповіту» Тараса Шевченка.
    Сьогодні музика Вербицького в Україні – це рідкість. Її практично неможливо знайти в бібліотеках чи Інтернет-просторі. Тому об’єднання українців у Польщі до 140-річчя смерті композитора видало диск із музикою Вербицького та альбом про його життєвий шлях.

Користувачі бібліотеки знайомляться з матеріалами полички

   У бібліотеці відкрито літературну поличку присвячену пам'яті Михайла Вербицького, де можна дізнатися про життя та творчий шлях композитора.

Людина славиться добрими справами

 

     Живе в нашому селі людина, якій небайдужа доля села, його благоустрій, затишок, його минуле та майбутнє.

   Вчителя, нині пенсіонера, сільського краєзнавця, автора книг історії села Криворучка Михайла Порфировича знають та поважають всі.

Все життя в роботі

    Народився  наш земляк голодного 1933 року. Немалі випробування випали на його долю.  Дев’ятирічним хлопчиком застала його війна, відчув на собі важкі повоєнні роки.  В 1949 році закінчив 7 класів Вишеньківської семирічної школи і в тому ж році поступив в Бердичівське педучилище, яке закінчив в 1953 році.  В 1954 році поступив в Одеський Державний університет, який закінчив в 1961 році за спеціальністю історія.   В 1955 був призначений учителем історії Вишеньківської середньої школи, де пропрацював до 1993 року.

   Вийшовши на пенсію працював головою ветеранської організації с. Вишенька до 2010 року.  Всі свої сили і час витрачав на корисні справи  для свого села, і  водночас , разом з дружиною Валентиною Марківною збирали матеріали для написання книг, які згодом побачили світ: «Вишенька на перехресті віків» та «Вишенька. Історія села».

  З ініціативи та чималих зусиль  Михайла Порфировича зроблену огорожу сільського цвинтаря, увіковічено пам'ять жертвам голодомору пам’ятним знаком, на місці загибелі Героя Радянського Союзу О.В.Поліна поставлено пам’ятну плиту, а в 2009 році встановлено дві меморіальні плити з іменами воїнів з різних куточків нашої землі, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни, визволяючи  Вишеньку. По крупицям збирав імена Михайло Порфирович.

   Є за що шанувати та поважати таку людину, тому двері в хату Михайла Порфировича не закриваються від 28 січня по сьогодні.  Адже він святкує свій славний ювілей, постукала до нього 80 – та зима.

   Вітають ювіляра сусіди, родина, сільський голова Кирилюк О.С., зав.біблотекою Гуменюк Н.М., зав. клубом Іщук Ю.М. та голова ветеранської організації Бондаренко П.Ф. а минулої суботи у Вишеньківській школі було як у вулику.  Це з різних куточків України з’їхалися випускники 1971 року випуску привітати свого незамінного класного керівника з ювілеєм.

  Свято вдалося.  Стільки спогадів, вражень від зустрічі, хвилювань, емоції переповнювали душу і серце цього сивочолого чоловіка, адже це було для нього несподіванкою.

   Бажали всі здоров’я,  довголіття, аби добра не висохла криниця, адже людина славиться добрими справами.